Вікторія Чорна.

Мешкаю і навчаюсь в Бориславі.
З дитячих літ найбільш вагому роль у формуванні творчої особистості внесли батьки, які віддали мене в школу мистецтв. Зізнаюсь чесно, що туди я ходила, як на тортури! Мене не приваблювало нудне сидіння в кабінетах, безкінечні вчення про септакорди, обернення тризвуків та довготривалі лекції вчительки про те, що я нічого не вчу! Єдине, що мене тішило в музичній школі – це прекрасний інструмент, який досі залишається моїм улюбленим – бандура! Завжди дивувало, як така кількість струн може бодай якимсь чином запам’ятатися! Але, як згодом виявилося, це мені під силу!
Я спробувала також свої сили у грі на фортеп’яно. Мені знову вийшло:) І в кінцевому результаті… я навчилася грати на гітарі, яка й досі супроводжує мене на всіх концертах.
З чудовими результатами я закінчила музичну школу. Довго ще згадуватиму ці дні, коли годинами висиджувалася в класі Іванни Миколаївни і вчила черговий твір. Але це було того варте!

Коли в 7 класі закінчила музичну школу, то вирішила тісно пов’язати своє життя з спортом.
Спершу пішла на бокс. Покинула це діло тоді,коли мені там вперше розбили носа. Потім досить довго займалася легкою атлетикою. Згодом, мені і це набридло. Я вирішила добавити до буденності спортивних днів родзинку хардкорності і пішла на важку атлетику. Все було чудово, на обласних змаганнях займала призові місця, але згодом, в звязку зі станом здоров’я, покинула важкий спорт і зараз займаюся легкою атлетикою.
Відверто-кажучи, якби не моя любов до мистецтва, то я б займалася тільки атлетикою. Це одне з небагатьох занять, яке мені завжди подобалось і подобається.

Є багато людей, які допомогли і допомагають мені осягнути успіху.
Один з таких людей – це Віктор. Він надзвичайно уважний. Але також дуже правильний та пунктуальний,чого про мене не скажеш. Але якось ми спрацювалися. Він надзвичайно лояльно ставиться до моїх висновків аналізу самосвідомості. Бо буває й таке, що я одного прекрасного дня вриваюся до нього в кабінет з дивовижними аргументами. Буває, що дзвоню.. А буває, що взагалі забуваю про існування телефону, і тоді до мене не реально додзвонитися. ( і байдуже, що там, хоч кінець світу!). Не знаю, як він мене терпить, але Вікторе, якщо ти це читаєш – дякую тобі:3
От…і одного чудового дня ми з Віктором вирішили створити гурт. Сказано – зроблено! Назвали “Метафізика” (метафізика – щось надприроднє. З математикою і фізикою направду має мало спільного). Доволі оперативно ми записали цілий альбом. Я пишаюсь цим. Не тим, що ми записали альбом ( хоч цим трішки теж)… а тим, що маю таких чудових друзів, як Віктор і “Цвіт Нації”.
Мрію, що колись куплю автобус, разом з друзями переобладнаю цей автобус в дім на колесах, візьму хорошу компанію і поїду подорожувати! Знаю, що багато людей про це мріють, але одиниці наважуються покинути свою зону комфорту. Та не варто цього боятися! Життя одне, тож не проспіть його!
P.S: можливо, мій життєвий шлях не такий цікавий, але обіцяю, що з часом все буде значно цікавішим. Бо я справді куплю цей бісовий автобус 😀

Віктор Кравцов.

Народився я в далекому 1982 році (ніхто не вірить, що я вже такий старенький, а я й не заперечую) в СРСР, республіка Україна, м. Борислав.
У 1989 році, як і всі мої однолітки пішов до першого класу ЗОШ №1. Три класи закінчив із похвальною грамотою. А далі почалося пекло 90-х і щоби виживати приходилося допомагати батькам заробляти на кусень хліба, тож навчання відсунулося на другий план… Але від 9 по 11 клас я зміг взяти себе в руки і у 1999 році закінчити школу лише 3 шістьма “4”, решта предметів були на відмінно (тоді не було 12-бальної системи). Досі не розумію чому навчила мене школа. А от університет дав мені друге життя. Там я відчув себе потрібним, спершу ставши капітаном команди КВН “Вірус”, а згодом і профоргом відділення філософії, що давало змогу більше приділяти часу улюбленому заняттю.
Писати вірші я почав приблизно з 12 років. Це була маячня на кшталт комедійних байок без змісту, але однокласникам подобалося. Пізніше поезія стала для мене невід’ємною частиною життя. А вже у 2012 році вийшла моя збірка “Тим, хто розуміє…”
А потім пішло-покотилося… Микола Магур, Орест Гавак, Вікторія Чорна… Власне через них я пізнав гітару, як інструмент мого натхнення. І ось на даний час я спеціаліст з питань молоді та охорони культурної спадщини Бориславської міської ради, пишу тексти і співаю разом з Чорненькою у гурті “Метафізика”, голова ГО “Цвіт нації”, голова сім’ї, виховую сина.
Життя йде… А я тішусь тим, що можу допомагати людям розкриватися і бути другом для багатьох талановитих особистостей нашого міста.
Дякую ВАМ!

 

вк-2      фейсбук-2       вк-2    фейсбук-2

 

візитівка-Вишка4

Facebook Comments
About Author: Микола Горончук