Народилась 2 січня 1999 року в нашому м. Бориславі. З дитинства не давала нікому спокою і, власне, за 17 років нічого не змінилось 🙂 Навчалась в 4 школі. Якось, в початкових класах нам дали домашнє завдання – написати вірш. Це був мій перший крок на довгому шляху творчості) Коли я показала вірш мамі, першими її словами було : “Ну і звідки ти його списала?” та з часом батьки змирились з моєю тягою до поезії і найрізноманітнішими способами підтримували ці спроби. По закінченню четвертого класу я вступила до Бориславської державної гімназії, де навчаюсь і зараз в 11 класі.

Займалась вокалом. Пробую себе в малюванні.Закінчила музичну школу за класом фортепіано.

Наступний етап розпочався з того, що в моєму житті з’явилась одна людина – Вікторія Чорна (про яку ви також можете прочитати трошки нижче). Ну, мабуть, якщо ви вже читаєте це , то цікавитесь місцевими талантами, а ця дівчина – найточніше уособлення цього слова. Загалом, : в її поглядах завжди була здорова критика, в думках – впевнений шлях до мрії, а в руках – гітара… І от тоді понеслось… Після довгих двох місяців прохань/сліз/обіцянок, батьки купили мені гітару. Варто було чути оте бринькання (як передсмертний крик тисячі котів), яке тривало 24 години на добу, бачити пальці в мозолях та купу незробленого домашнього завдання. Не знаю як мої батьки це витримали, але досить швидко я таки навчилась грати і не відтворювати при цьому ультразвук) З того часу гітара завжди зі мною.

Була заступником голови ГО “Цвіт Нації”. Голова ГО Віктор Кравцов схвально віднісся до моєї (такої ще “молодої”) поезії та посприяв виданню збірки, про яку написано декількома постами вниз. :
Восени 2015р. покинула ГО “Цвіт Нації” та розпочала нову сторінку в житті, залишивши громадську діяльність як пройдений етап (хоча, зізнатись, це надзвичайно цікаво). В певний період свого життя займалась опануванням ораторського мистецтва, яке приваблює мене й досі.

В збірці вказано псевдонім – Сойка, і не раз мене: питали чому так?. Справа в тому, що я ненавиджу коли до мене звертаються “Софія”, якось це надто сухо та офіційно, а оскільки Віктор завжди казав, що “Софа” це “Диван”, якось видав оте “Сойка”, яке назавжди прикріпилось за мною, особливо поміж членів ГО.

Софія Придатько1              Софія Придатько               Софія-Придатько2

 

 

“14 Безсмертних” – повість, яка видана разом з віршами. Насправді, перечитуючи “Безсмертних” вже зараз, тобто 2 роки після їх написання, я розуміла, що багато чого змінилось в моєму світогляді, ставленні до тих чи інших речей. Повість розповідає про те, що таке справжня дружба, кохання, і якщо вже разом – то до кінця. Тим не менш я б багато змінила і в ній , і в своєму тогочасному житті.

На данний момент продовжую писати. Загалом за 8 років база всього написаного добра становить близько 400 віршів, прозові уривки та дві книги.

Я не вважаю, що роблю щось надзвичайне і доволі часто ненавиджу це бажання писати (тут поети розуміюче кивнуть), оскільки інколи воно змушує ще глибше зануритись у свої відчуття, а вони не завжди бувають приємними.
В найважчі миті завжди керувалась правилом – “Найтемніша ніч перед світанком”.
Кредо : Не мрій – стань мрією.

Якось, один хлопець сказав мені “заажди задавай собі питання “Чому?”(Я знаю, що ти читаєш це і посміхаєшся 🙂 і я справді почала так робити. Доки не дійшла до найважливішого: чому ми живемо? В чому сенс життя? Висновок був простим – робити когось щасливим. Тому приносьте радість всім, хто вас оточує, бо кожен заслуговує щастя. Зла і без нас достатньо. (Хоч і я більш ніж впевнена, що в пеклі мене чекає окремий казан)
Ну і на останок хочеться побажати всім , хто щось робить (чи “витворяє”), та й просто всім хто не закинув читати це ще на початку, ніколи не відрікатись від свого, мрійте до останнього подиху, кохайте до божевілля, цілуйте так ніби востаннє, і ніколи, чуєте? Ніколи не здавайтесь, бо завжди є той хто підлатає ваші крила.

P. S То ж не мрій – стань мрією 🙂

Потанцюй зі мною п’яним під дощем,
Поцілуй, як інші не цілують.
Закривай від холоду плащем,
І мовчи. Хай інші нас не чують.

Пригорни , під подихом зими…
Не пускай, хай світ нас пам’ятає
Не приходь ночами в мої сни.
Обіймай, якщо ти ще чекаєш.

Та вже байдуже ми хто є і кому,
закривай словами нові рани.
у цю першу, вкрадену весну.
Потанцюй зі мною
П’яним
Під дощами.

вк-2  однокласникі  фейсбук-2

візитівка-Вишка4

Facebook Comments
About Author: Микола Горончук