Прийшов мій лєпший колєга Ромко Черешня з АТО і привіз ми прЕзент. Неабиякий дорогий, але шчиро му дєкую за паміть про мене. Черешня він того, бо завши дівкам здибанки назначав коло старого столітного дерева. А як він пішов в АТО, то ті його дівки там фан-клюб імені Ромка устроїли і сі збирают тамка вечорами…
З дітьми… Ромковими певно… Але про то потім…
Ну то значи такво : виходжу я на обору, стоїт Ромко, тримає шнУрок в руках, а до шнУрка якийсь хлоп привєзаний з таким вЕликим сино-жовтим бантіком на голові. Я сі питаю:
-То шо таке, Ромусь ?
А він:
– То прЕзент тобі за тоті пакунки, шо”с присилав ми на передову… То правдивий сєпар, теперка він твій…Роби з ним, шо хоч…
Я му :
– А шо я з ним зроб`ю ? Раньче ти ми присилав гільзи від міномьотів, то я з них вазонки робив, а з того телепня жаден вазонок сі не получит…
І аж сі просльозив… Ну то ми зразу по сотці, сидимо пашталакаєм, а Ромко сі
питає:
-Як ті сі подобає подарок ?
-Та я ше незнам,Ромцю…А шо він вміє робити ?
-Так, би шось вмів направду – то нич ! Але ти го навчиш шо душа забажає…
Ну то я того сєпара сі питаю шчирою солов”йіною :
-Звідкілє ти, хлопе, сі взєв ? Як сі називаєш, дурню ти професійний ?
А він ( ви си тілько уявіт ) каже :
– Нє панімаю !
Ромцьо тодий взєв шуфлю, перетєгнув го штири рази по крижах і наш плєнний залопотів :
– Панкрат я ! Із Р”язані !
О ! То вже ліпше, я навит не відав жи шуфля лучче ґуґля перекладає.
Добре,- кажу,- Дамкрат, видиш тамка п”єц, бери дріва і нагрій в хаті !
А він – ні з місця ! Але”м тіко я на шуфлю сі подивив і Дамкрат всьо пойняв і поволочив дріва до хати. Ми з Ромком ше по сотці, дивимсі шось довго нашого сєпара нема, заходим до хати, а він стоїт перед п”єцом на колінах, дрова цілює і плаче…
Я му :
– Ти, францо непропорціональна, звар”ював цілком ? Дріва цілюєш ?
Той :
– Да ані же бєрьозавиєєєєєє ! – реве.
Я тодий :
– Так ! Ти ше ми лапті ту зачни плести, то я ті поможу. Як ті бритванков помежи очи пАльну, стіну китайську увидиш, луйдо ти р”язанска !
І до Ромка :
– Так, Ромцю, ти ми повіч, чому в того паталахи нема єдного вуха і двох середних пальців ? Шо то за некомплєкт ?
А Ромцьо :
– Розумієш, цілих сєпарів то генерали собі позабирали, а нам такихво недоукомплєктованих лишили…Вухо – то мій командир взєв си на брєлок до ключів, а пальці…Ну він нам всякє такє на міґах показував жи встид повісти…Теперка не показує…А пальці то ми му віддали, він їх в кішени на замочку носит…
Але приживсі той Домкрат в мене. Зрана поробит на полі, дам му троха їсти і знов до роботи…Худобі бураків-капусти наріже не гірше січкарні. Жиє си в псєчій буді… Сам так захтів, каже : “уж больна на мой дом пахожа…” ВихОдок свій власний має… Я навит му позволив бєрьозку коло него посадити… Вчу по вихідних з ним українську… Питаю :
– Шо то ?
Він :
– Нє знаю !
Я тодий го в чоло пательньов – пєрдик ! Відразу запамітав жи пательня –
то скавародка ! А так, то я го не б”ю, рука сі не підоймає… Ну бо неповносправний він… Москаль… З тим нич не порадиш… Отакво !
Завше ваш, Яків Кутовий .

Facebook Comments
Tags:
About Author: Микола Горончук